slayd6.jpg

Чартерні міста – вирішення проблеми безпеки України

Питання стосовно безпеки України сьогодні є одним із самих обговорюваних у світі. США та ЄС погрожують Росії санціями, багато країн вже підтримали молоду українську демократію і Україну вцілому, та скоріш за все убезпечать від російської військової агресії. Втім не варто забувати, що США, ЄС та інші партнери недостатньо охоче вплутуються у кризи, від котрих не залежить їхнє фінансове становище. Тим більше, якщо у цій кризі з протилежної сторони замішана величезна ядерна країна, котру очолює диктатор, що «втратив зв'язок із реальністю». Як можна забезпечити стратегічну безпеку України, і взагалі, будь-якої молодої і ледь-ледь почавшої розвиток демократії, що не має достатньо тісних та рівноправних економічних та політичних зв’язків із західними блоками? На мій погляд, відповідь проста – треба інтегрувати в українське питання корпоративні зацікавлення США, Великобританії та країн ЄС.

“Кримське питання”, скоріш за все, так і залишиться кісткою у горлі усіх учасників конфлікту, адже воно занадто важливе для Росії, щоб вона просто так його відпустила, та занадто принципове для України, котра не повинна піддаватися на військовий тиск. Разом з тим, Крим – автономна область, що у повній мірі буде використовувати свій статус та намагатися “доїти” і Росію і Україну (+Європу), як у свій час це намагався робити Віктор Янукович у стосунках з РФ та ЄС. Вихід з цієї неприємної ситуації і вирішення проблеми безпеки України підказує відомий молодий економіст Пол Ромер. Він розробляє концепцію чартерних міст. Провідний американський журнал з менеджменту Harvard Business Review назвав ідею чартерних міст “Однією з десяти проривних ідей 2010 року” та дуже чітко описав її заголовком “Створювати нові Гонконги”.

Концепція полягає у визнанні того, що у кризах зазвичай винен уряд. Якщо у країні криза не припиняється з десяток років – значить, уряд і взагалі є головною проблемою, оскільки він корумпований, при ньому знаходиться марний, роздутий бюрократичний апарат, він (уряд) проводить насильницьку політику над бізнесом та потребує надлишкових витрат на своє утримання. Для того, щоби дати поштовх до розвитку міст у розвинутих країнах і особливо зовсім молодих демократіях, що переживають етап національного визволення, уряди мають приймати на себе довгострокові обов’язки невтручання.

Чартерне місто – вирішення проблеми надлишкового уряду. Окрім того, його задача – припинити вимушену болісну міграцію людей з країн третього світу у США, Європу та Канаду, пов’язану з масою проблем – від отримання візи до розлуки з родиною та низької зарплатні. Спеціяльно відведена територія (Пол Ромер вважає, що для міста потрібно не менше 1000 кв.км.) носить особливий юридичний статус. В ізольованих анклавах існують свої поліція, суди, налогова система і закони; зазвичай дублюється британська судова модель, чистоту роботи якої гарантує або безпосередньо Великобританія, або Верховний Суд незацікавленної держави з британською судовою системою, наприклад, острів Маврікій. Окрім комфортабельного житла тут будуть розтащовані офіси компаній та побудовані заводи по зборці техніки для поставок на ринок. Місто фінансують закордонні корпорації, міжнародні організації, у нього набирається рада директорів, короче кажучи, він працює на принципах крупної корпорації. Гарантії дотримання прав громадян має забезпечувати незацікавлена сторона: Пол Ромер пропонує, щоб Швейцарія, як країна з бездоганною репутацією і дуже низьким рівнем корупції, виступила поручителем і незалежним гарантом та аудитором такої ради.

Основна цінність ідеї у тому, що чартерне місто буде функціонувати навіть на територіях завідомо відсталих країн і у тих країнах, на чолі котрих стоять “ненадійні” правлячі кола, що постійно змінюють свою політику або зацікавлені у повному контролі фінансових потоків і збереженні старих структур. Це своєрідний “анклав Першого світу” у країні, що розвивається. Він надає їй масу переваг: покращує її судову систему, позитивно сприяє на екологію, оцивілізовує покинуті землі та зацікавлює спеціалістів і багаточисельних інвесторів, платить гроші у казну (за оренду землі + податки), будує університети міжнародного рівня, різко підвищує показники рівня життя у країні та привертає до неї увагу міжнародної спільноти, яка, звісно, буде дуже зацікавлена у створенні “нового Гонконга”.

У випадку України таке місто дало б величезний додатковий бонус – Росія ніколи не стане вводити війська чи навіть намагатися проявити агресію по відношенню до країни, у котрої є сильна присутність великих корпорацій, міжнародні організації та ЗМІ. Аби було зрозуміліше, про що я, – уявіть, що хто-небудь спробує напасти на маленький та військово уразливий Сингапур. Відповідь міжнародної спільноти на атаку світового банківського і корпоративного центру буде надзвичайно жорсткою. Також чартерне місто ліквідує небезпеку сепаратизму і повзучої окупації – грати у ці ігри можливо із опозиційним урядом, який щойно прийшов до влади, але не з корпораціями, пов’язаними із серйозними західними державами, що мають свій фінансовий інтерес та тримають при собі високопрофесійні служби безпеки. Законність і миролюбність чартерного міста по відношенню до материнської держави гарантують міжнародні інстанції та незалежні спостерігачі.

Як впровадити ринкові структури, що сприяють розвитку там, де багато років працюють ворожі їм структури? Реформи у масштабах цілої країни неминуче стикаються зі спротивом корумпованих чиновників, не бажаючих втрачати роботу, та вже існуючими виробництвами, що зрослися з державою – тому навіть при наявності політичної волі частіше всього просуваються повільно і непослідовно. Їхня суть вихолощується, а плоди з’являються занадто пізно, щоб розвиток нових структур став незворотнім. Інша справа, якщо подібні механізми впроваджувати з чистого листа у масштабах нового міста. У цьому й полягає ідея Ромера.

Більше всього питань у критиків викликає створення прецеденту подвійної судової системи. Спробуємо розібратися, навіщо це потрібно. Що є головне у створенні чартерного міста? Найважливіше – зв’язати руки політикам і надати його резидентам надійні гарантії того, що правила не зміняться у майбутньому. Ніхто не повірить в обіцянку створити місто з верховенством закону та захистом прав інвесторів у державі, де такі обіцянки регулярно порушуються. Але як практично захистити “чартерне місто” від можливого втручання держави та зміни правил гри? У випадку з Гонконгом гарантією незмінності правил був договір між Китаєм та Великобританією про здачу території в аренду на 99 років. Вище я згадувала концепцію зовнішніх гарантій – коли система права не створюється з нуля, а копіюється, і гарантом її чистоти та прозорості стає третя країна. У випадку з чартерним містом у Гондурасі, апеляційним судом цієї держави погодився стати суд острову Маврікій, судова система якого створена на базі британської.

Таким чином, ми маємо перед собою привабливу картинку для бідної держави: віддати в оренду шматочок території, а через певний термін повернути багате місто. Так, наприклад, Китаю у 1997 році повернули потужніший фінансовий центр з розвинутими правовими і бізнес-інститутами. Гонконг, мабуть, – один з кращих прикладів чартерного міста з усіх, реалізованих на сьогоднішній день.

Останнім часом багато країн намагаються здійснити подібні експерименти. Наприклад, у 2012 році влада Гондурасу підписала угоду з інвесторами про будівництво у країні трьох часних міст. Таким чином вона намагалась вирішити свої проблеми щодо створення нових робочих місць, розвитку Гондураса та його інфраструктури, а разом з тим знизити жахливий рівень злочинності у країні. Смертність від злочинності у Гондурасі у 60 разів вища, ніж у Європі. У країні панує корупція та злидні – 65% населення знаходиться за межею бідності. Але, нажаль, вже у 2013 році цей план було заблоковано державою. Проте навіть на етапі теоретичної підготовки до створення чартерного міста, гондураським проектом зацікавились країни, що частково мали подібний досвід – Сингапур та Південна Корея. Вони підтримали ідею Ромера та планували фінансово приймати участь у проекті.

З 2006 року втілюється у життя проект “Іскандар” у Малайзії. У проект входить будівництво учбового містечка Educity, адміністративний центр, аеропорт, індустріальні зони, три порти, курортна частина, медицинський та фінансовий центри тощо. Надії на успіх грандіозного проекту пов’язуються із сусідством Сингапуру і активною участю сингапурців у ньому. Ідея Іскандару побудована на імітації успіху Шеньчженю, що виріс поряд із Гонконгом. Ще у 1980 році Шеньчжень був сонною глушиною. Після створення там першої у Китаї вільної економічної зони, метрополія росла швидкими темпами, сьогодні там живе кілька мільйонів людей, фінансовий центр вже входить у першу десятку країн світу.

Проекти чартерних міст є вельми цікавою та багатообіцяючою перспективою для країн, що переживають затяжні кризові ситуації та країн, які очолює “непередбачуваний уряд” і, крім того, вони гарантують країні високий рівень безпеки, колосальний приплив інвестицій та грошей у казну, а також статус інноваційного бізнес-центру світового рівня. Вважаю, що українцям слід було б придивитися до ідеї чартерного міста, що може допомогти у вирішенні більшості системних проблем української держави.

<< Назад